The Captivity 101194

Протягом 86 днів українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу "Азовсталь". Щоб зберегти життя солдатів і врятувати поранених, захисники—за наказом вищого військового командування—перестав стояти на обороні, покинули територію заводу і мали здатися так званому "почесному полону" в присутності міжнародних організацій та спостерігачів, з умовою обміну протягом 3-4 місяців. Валерія "Нава" Суботіна була частиною прес-служби полку "Азов". Її примушували перебувати в полоні - спочатку в Оленівці, потім у в'язниці Таганрог - понад 11 місяців. У цій книзі Валерія описала всі кола пекла, через які вона пережила майже рік. Постійний нагляд, контроль, приниження, нелюдські умови утримання, критичний дефіцит їжі та води, спроби ворога зламати її фізично та морально, підкорити її, залякати її та підштовхнути до зради - Валерія повинна була пережити все це. Допитання та катування були виснажливими. Неможливість зв’язатися з друзями та родичами, дезінформація та ворожа пропаганда позбавить останньої надії на обмін та свободу. Тим не менш, полон не зламав нестримну жінку; тепер вона є свідком злочинів Російської Федерації.

For 86 days, the Ukrainian military held defenses in the surrounded Mariupol and on the territory of the Azovstal plant. In order to preserve the lives of the soldiers and save the wounded, the defenders—by order of the higher military command—stopped standing on the defensive, left the territory of the plant and were to surrender to the so-called "honorable captivity" in the presence of international organizations and observers, with the condition of exchange within 3-4 months. Valeriya "Nava" Subotina was part of the press service of the "Azov" regiment. She was enforced to stay in captivity—first in Olenivka, then in Taganrog prison—for over 11 months. In this book, Valeriya described all the circles of hell that she went through for almost a year. Constant surveillance, control, humiliation, inhumane conditions of detention, critical shortage of food and water, attempts of the enemy to break her physically and morally, subjugate her, intimidate her, and push her to treason—Valeriya had to experience all these. Interrogations and torture were exhausting. The impossibility of getting in touch with friends and relatives, misinformation and enemy propaganda would take away the last hope for exchange and freedom. Nevertheless, captivity did not break the intrepid woman; now she is a witness to the crimes of the Russian Federation.